Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця, Ильченко Александр Елисеевич, полная версия книги, без сокращений, читать онлайн

Помогите раскрутить наш сайт, поставьте ссылку у себя в соц. сети:

Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай i Чужа Молодиця

— Злазь, кажу тобі! — втрачаючи рештки хлопської поваги, гарикнула наймичка на свою пані. — Ой, боюсь! — Злазь, хвойдо, бо вкину гадину тобі за пазуху! — Кидайте, — зовсім інакшим голоском, спокійно і аж начебто знову сонно сказала Роксолана. — Не злізу все одно. — Тобто як? — повертаючись після переляку до тями, здивовано поспитав і пан Пампушка-Купа-Стародупський. — А так. Ось тут і буду. — Доки? — Поки не перестану боятись. — Коли ж ти перестанеш? — Хіба ж я знаю. Може, ввечері. А може… — Роксонько, люба, отямся. — Невже ж ти, Діомиде, не розумієш: твоїй квітоньці страшно. — Але ж я тут. — Ти ж не хочеш мене взяти, щоб до ранку носить на руках. — Але ж, Лано! — Не хочеш ластівочку свою попоносити? Ось бачиш, яка я, візьми! — і пані вихилялася в Михайлика на руках, і щось там, тепло хитнувшись, визирнуло з-під розхристаної запаски, і хлопець, коли б він був поетом, обов'язково подумав би в ту мить про стиглу суничку, — не про полуницю, а про дрібну лісову суничку, бо ж пані Роксолана ще не мала й не годувала дітей, — але Михайлик не був поетом, і він подумав лише про хиткий біло цвітний кетяг калини з несподівано дозрілою червоною ягідкою на вершині опуклості, — їй-богу ж, саме так і подумав, бо ж не сподівався, простосердий, що ми з вами, читачу, солодкі його мислі підслухаємо й висловимо вголос перед усіма.

Книга закрыта по требованию правообладателя.